«Ні труни, ні хрестів, і ні тризни!.. Прямо в яму… Навіки-віків… Чорна сповідь моєї Вітчизни… І її затамований гнів…» - 25 Ноября 2013 - Сайт Зубівського НВК

Приветствую Вас, Гость

Главная » 2013 » Ноябрь » 25 » «Ні труни, ні хрестів, і ні тризни!.. Прямо в яму… Навіки-віків… Чорна сповідь моєї Вітчизни… І її затамований гнів…»

15:38 «Ні труни, ні хрестів, і ні тризни!.. Прямо в яму… Навіки-віків… Чорна сповідь моєї Вітчизни… І її затамований гнів…»
Такою була тема відкритого Уроку-реквієму, проведеного в Зубівському навчально-виховному комплексі для учнів 5-11 класів. Саме оформлення зали (пано із двох чорних хусток, уквітчаних калиною; пшеничні колоски перев’язані чорною стрічкою; на столі – свіча на вишитому рушнику…) Класний керівник 9 класу Любов Василівна Десятник, запаливши свічу Пам’яті жертви Голодомору 1932-1933 років, говорить: … У той рік і гілля, і коріння – Все трощив буревій навкруги… І стоїть ще й тепер Україна, Як скорботна німа край могил… Важко про це говорити, а ще, я переконана, що дітям важко сьогодні в це повірити… Учитель історії Андрій Миколайович Пронька розповів учням про причини та наслідки Голодомору !932 – 1933 років, про долю невинних його жертв. Педагог закликав вихованців сприймати чужу біду і чужий біль як свої власні. А ще ми повинні вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє України. Шкільний бібліотекар Галина Миколаївна Ляпкіна підготувала книжкову виставку: «Голод – 33 – незагоєна рана України». Голод на Україні в 1932 – 1933 роках – це одна з найтрагічніших сторінок нашої історії… Їм – ніким не оплаканим і не відспіваним, похованим без труни й молитви, позбавленим могил і шани, - присвячувався цей Урок-реквієм. У ті страшні часи жертвами ставали не окремі люди, винищувалися цілі села. Школярі під керівництвом учителя історії Малоноги Олега Миколайовича збирали спогади-свідчення односельців. Майже кожен із очевидців розповідав: «Від голоду помирали і старі, і молоді, але найстрашніше – помирали діти… Скільки їх не дожило до свого першого шкільного дзвоника 1933-ого року…» А люди біднії в селі, Неначе злякані ягнята, Позамикалися у хатах Та й мруть… Сумують комини без диму… А за городами, за тином, Могили чорнії ростуть… Не можна без болю в душі та й без сліз на очах говорити про страшні муки й переживання українського народу. Я вдивлялась у дитячі обличчя, у їхні проникливі оченята. З особливою безтежністю, смутком, а іноді з печаллю линули з їх вуст віршовані рядки з поезії. Майстерно читали її: Даценко Катерина, Ромашко Євгенія, Білоус Людмила, Іващенко Владислав, Малонога Оксана, Никифорова Анастасія, Пасик Карина, Регеда Андрій… Ще довго-довго із покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті – своїм дітям спогади про тих, хто залишив земне життя в пекельних муках… По закінченню Уроку-реквієму діти віднесли свічку Пам’яті до сільського меморіалу вшанування жертв Голодомору 1932 – 1933 років. …Хай світло від свічки у небо летить – Хоча б одну Душу зігріє в цю мить… Щоб Душа ця загублена спокій знайшла У Вічність до Бога вона відійшла… Людмила Кісіль – заступник директора Зубівського НВК з навчально-виховної роботи Фото – Наталії Никифорової та Валентини Іващенко
1 2 3 4 5 Просмотров: 1574 \| Добавил: Sirco423 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0