Ми будем завжди пам’ятати

і вам забути не дамо…

Засинають піски-

Невблаганно, пекучо і сухо,

А у флягах – ні грама, ні краплі води,

І прицільним свинцем

Звідусіль огризаються «духи»,

Смерте, руку свою

Одведи, одведи, одведи…

15 лютого відзначають скорботний День пам’яті воїнів-афганців. Саме цього дня 1989 року(ось уже 24 роки тому), ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар’ю, генерал Громов продемонстрував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни…

Лунає пісня про Афган… До зали Зубівського НВК заходять воїни-афганці – члени Спілки ветеранів Афганістану.

Серед них – колишні випускники нашої школи, котрі пройшли через горнило цієї страшної війни: полковник запасу Пелих Григорій Михайлович; молодші сержанти: Кваша Володимир Миколайович, Дінець Анатолій Миколайович, Даценко Микола Михайлови, Кирій Олександр Миколайович.

А ще серед запрошених гостей були воїни-афганці з Миргорода(Квітка Олександр Михайлович, Побережний Віктор Миколайович, Кудін Геннадій Володимирович, Мірошниченко Василь Олександрович). Жаль, не змогли приїхати наші односельці: Кваша Микола Олексійович та Богиня Микола Якович.

Годину Пам’яті підготувала зі своїми учнями класний керівник 8 класу Десятник Любов Василівна. Через поезію та пісню педагог намагалася донести до сердець дітей і всіх присутніх головну думку: війна – це безумство, це ніким не виправдана жорстокість.

Затамувавши подих, школярі слухали виступи-спогади воїнів-афганців: Пелиха Г.М., Квітки О.М., Побережного В.М.

Лірично і разом з тим патетично виконував пісні афганської тематики Клименко Олександр.

Я вдивлялася у мужні обличчя колишніх воїнів…Адже це мої учні. Із випуску 1980 року – Кваша Володимир Миколайович; випуску 1982 року – Дінець Анатолій Миколайович та Кваша Микола Олексійович; із випуску 1985 року – Кирій Олександр Миколайович і Богиня Микола Якович. Починав навчання у початкових класах у нашій школі і Даценко Микола Михайлович, а закінчував навчання на Закарпатті. Прості, звичайні колись дітлахи із допитливими оченятками… Це їм, моїм школярам, читала поему А.С. Малишка «Прометей» про мужнього солдата Великої Вітчизняної війни зі Смоленщини:

…Кохання в серце полилось…

Вам гладить золото волос…

Ви ще не вміли обнімати,-

А воювати довелось…

Не думав ніхто, що через три-чотири роки наші вихованці заради волелюбного афганського народу будуть ризикувати найдорожчим багатством для кожного – життям…

Ми повинні розуміти трагізм участі у афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч. У цій війні загинуло більше 15 тисяч наших солдатів, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон…

А юнаки, переважно сільські й робітничі діти, вважали, що виконують священний інтернаціональний обов’язок. І хоч Афган плював їм кулями в обличчя, вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідусів, які виконували такі ж обов’язки в Іспанії, Угорщині, Чехії…

Майже всі виступаючі згадували, як у перервах між боями знаходили час і писали, і чекали такі довгождані листи (тоді не було ще такого зв’язку як зараз…).

32 юнаки з нашого району виконували інтернаціональний обов’язок, четверо не повернулися додому, а скількох уже немає – за потойбічною межею життя…

            Ті, хто сьогодні серед нас, пройшли сувору школу Афганістану. Сьогодні колишні воїни-афганці працюють у різних галузях: Дінець А.М.- інженер; Даценко М.М.- фельдшер; Кирій О.М.-оператор газової котельні; Кваша В.М - тракторист;   Богиня М.Я. – водій; Кваша М.О. – завідуючий музеєм; Пелих Г.М. – на заслуженому відпочинку (полковник запасу).

        Члени спілки ветеранів Афганістану подарували дітям картину та набір дисків ( це фільми про Афганістан – документальні й художні;  записи пісень). Діти вручили всім присутнім квіти.

        З мудрою порадою до присутніх, і, у першу чергу, до школярів звернувся директор навчального закладу Малонога О.М.: «Дорогі діти! Нехай цей Урок Пам’яті не закінчиться після дзвінка. Прийдіть додому, розкажіть про почуте своїм рідним, сусідам, друзям, бо про це повинен знати кожен, бо про це повинні пам’ятати всі…»

        Приємно  те, що в усьому вбачалась наступність поколінь. Серед присутніх – досвід і молодість ( ті, кому за 60; і ті, кому сорок….). Та всі вони мужні солдати, сержанти і офіцери, що винесли на своїх плечах усю трагедію війни…..